Ми не надто близькі, але і не зовсім далекі. Ми мовчимо тільки тоді, коли нам є що сказати, а коли говоримо, то говоримо про щось неважливе і зовсім непотрібне. Ми вміємо вимовляти слова з надзвичайною ніжністю, глибокою повагою і нетиповою для нас мудрістю. І цей тон, він тільки між нами обома. Більше ніхто про нього не знає, ніхто про нього не чув і не буде чути, оскільки в кожного свій тон. В кожного він сповнений чогось вагомого, або не зовсім вагомого, щирого або навпаки.
Я помічала в твоєму тоні також невпевненість і невизначеність. Я знала, що мені не здається, що ці нотки справді звучать, але весь цей час я всього лиш обманювала себе, говорячи, що це неправда. Переконувала в цьому свій внутрішній голос, власну інтуїцію і своїх тарганів в голові, які вже тривалий час били на сполох. Але мені було байдуже, бо час, який я проводила з тобою, був вартий уваги. Я не бачила і не чула нікого і нічого. Напевно в цьому глибока суть почуттів, коли ти бачиш тільки свою кохану людину, а всі інші зливаються в одну сіру масу.
Любов сліпа. Як часто я чула ці слова звідусіль. Я чула їх в улюблених фільмах і піснях, читала в книгах і на форумах. Та не хотіла приймати цю просту істину. Мені було добре саме так і ніяк інакше. А згодом я зрозуміла наскільки дурною я була. Власну нерозумність ти усвідомлюєш вже в самому кінці, коли тобі кидають фразу давай залишимося друзями. Так і сталось, ми залишилися друзями, якимись незрозумілими, але друзями. І я читала в твоїх очах потяг і ніжність, я знаходила там бажання поцілувати і розчинитись у цьому поцілунку, але ти більше цього не робив. Поряд з тобою з'явилась більш приваблива і більш цікава особистість, з якою в тебе не виникало проблем, яка була під боком, а не за більш ніж сотню кілометрів. Яка прокидалась і прямувала на кухню варити тобі каву в постіль. А я була не такою, я була зовсім іншою. Я полюбляла пити какао вранці і снідати за столом. Ліжко для мене існувало для ніжностей і обіймів, я хотіла іноді ніжитись в ньому годинами, але це не було за твоїми правилами. Ти завжди кудись поспішав, тобі завжди бракувало часу. І я, впустивши тебе в свій маленький всесвіт, зрозуміла, що для тебе він затісний, що ти ніколи не приймеш мої диковинки і філософські розмови до пізньої ночі. Ти ніколи не звикнеш до моїх дитячих ніжностей і звички засинати в обнімку, слухаючи стукіт твого серця. Ти завжди говорив, що тобі незручно так спати. А я приходила до висновку, що той хто кохає, приймає диковинки своєї коханої людини, саме приймає, а не терпить. А ти терпів і очевидно, що мої диковинки не були коханими, вони були тобі чужими і неприйнятними, тому ти знайшов зовсім іншу, з потрібними тобі диковинками.
10/06/16
ID:
705394
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.12.2016 11:49:28
© дата внесення змiн: 08.12.2016 11:49:28
автор: Цілковито незалежна
Вкажіть причину вашої скарги
|
