Мороз вдів в іній все, хоч снігу ще немає,
Дерева в білім сні задумливо стоять,
Та втомлена душа красу цю не сприймає,
Думки наперебій навстріч тобі летять.
Вже потяг засвистів, вагон здригнувся жорстко.
Душа чекає все ж… Чого? Не знаю й сам.
Вертатися назад нелегко і непросто,
Гнітить страх пустоти, бо ти зосталась там.
Лапатий сніг пішов, засліплюючи очі,
Підсоленим струмком стікаючи з повік.
Торкнувся хтось плеча, і сльози вже дівочі
Солодкими здались… І падав, падав сніг…
