Ніч. Темрява. Босоніж крокую по темному коридору, відчуваючи кожну пилинку під ногами. Десь далеко лунає надзвичайно красива мелодія, яка наче кличе до себе. Крокую далі і звук ніби наближується все ближче й ближче.. І ось уже переді мною велика кімната наповнена місячним світлом. В одному з кутків стоїть старенький зачарований грамофон, який відтворює цю чудову мелодію, натискаючи голкою по спіралям старенької платівки. Ноти ніби линуть до серця і там зупиняються, залишаючи за собою приємні відчуття. Хоч кімната зовсім пуста, але я чомусь почуваю себе спокійно, ніби поряд з усіма найдорожчими для мене людьми. Раптом,я відчуваю, як мої ноги мимоволі , мов зачаровані починають рухатися в ритм мелодії, крок за кроком, і ось я уже танцюю Віденський вальс, під цю дивовижну мелодію Йогана Штрауса «Весняні голоси». Музика все лунає й лунає, поглинаючи у себе усі мої емоції, залишаючи мені лиш приємний смак танцю і звучання кожної нотки. А я все танцюю і насолоджуюсь моментом, у якому хочеться залишитись на вічно.
Але раптом, невгамовний звук будильника. Ну ось, сьома ранку, мені знову потрібно просинатись, хоча так не хочеться…
#Музика Наталія
