Струмка не зупинити на бігу,
Як журавля, що лине в Україну.
Так і роки, що на своїм віку,
Зробили з нас одну, міцну родину.
Ти пригадай, як бігали у ніч,
Як мерехтіли в чорнім небі зорі,
Лякав мене в гаю очкастий сич,
А Місяць тіні кидав, як узори.
Від поцілунку ліс мовчав вночі,
Поля співали жайвором весною.
І замовкали злякані сичі,
Кохання накривало з головою.
О, як би повернути ті літа,
Зігрітись поруч, щоб душа співала,
О! Де ти, юність, юність золота,
Чому мене навік причарувала?
Вже сивина твоїх торкнулась скронь,
І я давно вже в осені – не юна.
Проте у серці ще живе любов,
Вона мене ні краплі не минула.
Нехай тебе вшановують літа,
Срібне волосся добавляє сили,
Хай повернеться юність золота,
Все буде так, як ми колись просили!
