Він прокинувся трішечки мертвим.
Як звично. Усе як завжди.
Він, по суті, така собі жертва,
Що потрапила в руки біди.
Трішки мертвим вийшов з кімнати
І таким же покинув дім.
Та побачивши сотні "солдатів",
Він промовив лише слово "Сім".
Він обходив старі будівлі,
А до горла підходила злість.
Він дивився на їхні покрівлі
І тихо випалив "Шість".
І вдивляючись в тріщини криги,
Він побачив, що там діти стоять
І підпалюють знайдені книги.
З його уст зірвалося "П'ять".
Він любив прогулянки містом,
Так шукав собі орієнтири,
Які, на жаль, не наповнені змістом.
Він прошепоче "Чотири".
І коли він повертався додому,
Його раптом підхопили вітри.
Щоб побачив картину Содому.
Він голосно викрикнув "Три".
Ось уже біля свого будинку
Зрозумів, що не вірить в дива.
І, задумавшись лиш на хвилинку,
Пробурмоче щось, нібито "Два".
Зачинив за собою двері.
Сам собі полум'я, сам собі дим.
У своїй дивакуватій манері
Він вимовив слово "Один".
Він прокинувся трішечки мертвим.
А заснув уже трішки живим.
Він, хоча таки, може, і жертва,
Та вже ніколи не буде новим.
Дiйсно, гарний вiрш. Правильно ви вiдзначили, що людина не повинна вiдмовлятись вiд звичних речей. Треба шанувати традицiйнi цiнности, навiть, якщо хтось довго вмовлятиме зробити iнакше.
Тiльки от у вас 2 рядок трохи коротший у порiвняннi з 4. Може вам туди додати ще слово "це" - "Як це звично. Усе, як завжди".