|
Розмірковуючи над питанням «веде чи тягне нас життя», важливо придивитись до того, який набір цінностей ми несемо з собою. Про категорії добра та зла було вже сказано не одноразово, численні праці з’являлись і обґрунтовували ці поняття зі сфери релігійного, філософського, етичного, культурного тощо. Цікавим є формулювання «Людини і добро», адже таке співвідношення відсилає нас до роздумів, бо ж, по суті, «добро в людині» чи «добра людина», чи «людське добро» звучать більш окреслено, а значить перед нами питання масштабного, і водночас, індивідуального характеру.
Відома письменниця, Емма Андієвська починає «Роман про добру людину» цікавими рядками, у яких демонструє свою історію добра та людини. Авторка пише, що безмежна доброта перетворилася на рідкість, феномен прекрасного поступово нівелюється, поки добру людину «затоптують», а за браку сил – висміюють. Дуже гостро звучать слова, що така людина завжди гине, причому існування її не буває марним, адже вона є не лише фігурою на вагах світової рівноваги, а й «нагадує нікчемним сотворінням про божественність людського покликання». Роман, у якому концепт добра постає темою, проблемою, назвою та першопричиною усього, – це перший роман, який має свою власну філософію, оригінальність якої розкривається за допомогою конкретних прикладів із життя.
Емма Андієвська добре розуміється на природі людської моральності, а тому розмежовує вади / хиби та власне-цінності. Недосконалість людських вчинків може зумовлюватися рівнем досвіду, а недосконалість людських думок та намірів – ступенем людяності. Такими зображено любителів випити отця Ґудзія та Стецька Ступалка, а також варто зарахувати до них і Дмитрика, який був злодієм лише формально, адже глибина духовних порухів слугує її змістом. Саме тому герой проходить шлях своєрідного катарсису, поступово пристаючи до позиції «не чинити злого», з чого випливає не менш цікава ідея, що місце зла зовсім не є рівноправно-протилежним добру, а є його вихідним пунктом, найнижчим ступенем на шкалі «Людяності», діставшись до якої можна бути Богом, щоб творити, як-то відведено митцям і поетам – духовним провідникам.
Цінною є іронізація авторки над високо освіченими персонажами твору, яким бракує елементарної добрих якостей, показника «Людини». Дуже важливою ланкою для розуміння світобудови є саме усвідомлення того, що розум – це пошук шляхів дії, а «кордоцентризм» за визначенням українського філософа Г. Сковороди або «філософія серця» за термінологією П. Юркевича – усе ж «квітка папороті» і для того, щоб її знайти потрібно неабиякої сили та, звісно, віри. Не мало на пам’яті історії геніальних політичних лідерів, розум яких знищував мільйони, добре розраховані тактики та стратегії безжалісно вбивали, руйнували, калічили, а тому варто врахувати значимість однієї з провідних думок роману, що все ж роль інтелекту в порівнянні з людськими якостями не повинна бути переоціненою.
Глибина закодованої апеляції до дитячого внутрішнього світу в казках зумовлена метою виховати духовно. Нині побутує думка, що дорослі потребують казок більше, ніж діти, яка звертає до певних умовивидів. Очевидно, що цей жанр чи не єдиний, що майстерно передає у сконденсованій формі провідну ідею людства «Добро завжди перемагає зло! Бо якщо перемагає зло – значить це ще не кінець». У «Казці про пальців» вміщено суттєвий філософський підтекст, що пальцям з країни Рук зовсім не важливо визначатися, хто є кращий, принцип конкурування не повинен засліплювати людське Я, навертати до зла, до люті чи бажання кривди іншому. І в цьому плані Емма Андієвська є добрим вихователем, оскільки підсумовує казковий сюжет словами: «Але коли рука виконує щось справді велике, то завжди два невидимі пальці допомагають їй це вершити, хоч цього, звісно, ніколи ніхто не помічає. Що й не дивне, бо, як відомо, все найвище й найдосконаліше, завжди – невидиме», з чим неможливо не погодитися.
«Казка про Яян» досить інтелектуальна, а тому радити її можна навіть дорослим. Історія як власне тло суттєвого значення не має, адже слугує засобом розкриття морального коду. Яяни постають перед нами як жителі, –це свого роду люди, об’єднані територіальними межами в силу спільних якостей, які вони отримали. З назви казки розуміємо, що Яяни – те ті, хто зосереджені на задоволені власних бажань та потреб, егоїстичність їх натури проявляється у неможливості вимовити «Ти», що передбачає думку про те, що в цій країні світ розвивається у межах однієї закритої системи Я, а тому «Ти» там просто не існує. Письменниця уміло завершує свою оповідь нагородою героя, який прийшов у цей світ з відкритим розумом та тверезими очима, зумів не просто вимовити «Ти», а й співвіднести з ним людське життя, подібне собі, за що й отримав нагороду. Фінал, як правило, містить подяку, але це не варто кваліфікувати як маніпуляцію дитячою свідомістю, а прямою імітацією законів праведного життя, бо за законом діалектики, що раніше було прописане Біблією, повертається. Тому важливо не боятися віддавати частинку себе і не потребувати за це винагороди, бо Всесвіт – матерія довершена, яка відчуває потребу віддячити тілам, які роблять його кращим.
Подібну ідею знаходимо і в «Казці про говорящу рибу», яка за своєю балакучістю не помічала інших, за що була вислана з водойм і була змушена жити на березі. Там вона потоваришувала з рибалкою, а згодом загинула за аналогічних обставин, адже жінка рибалки була теж любила безупинно говорити і просто не почула слів риби – і зажарила її. Уміння слухати – одне з найцінніших умінь, що з часом набуває статусу дару.
Сюрреалістична мініатюра «Джалапіта» відкриває світ неймовірного в деталях, що нагадує чарівний вимір, раніше зображений у світовій літературі М. Матерлінком у його «Синьому птасі». Не дарма головного героя Джалапіту дослідники називають полісемантичним персонажем, адже він є у всьому і розом з усим набуває щоразу нового значення. Прозово-поетична мініатюра зображує на рідкість доброго Джалапіту, наївного і в усьому слухняному, якому світ приносить як смуток, так і радість. Перипетії різнобічних ситуацій становлять складність прийти до логічного упорядкування Всесвіту. Не можливість догодити кожному, як і бути всюдисущим в ідеалі – не найпростіша задача, що показує абсурдність жити життям інших. Джалапіта практично не думав і не розмірковував над пріоритетами власних інтересів, бажання ж догодити кожному оберталося для нього стражданнями. Будучи вигаданою, містичною, але чарівною істотою він дійшов до думки: «Чому не можна вмерти на день», що свідчить про втому боротися з життям, і водночас, служити йому. Перфекціонізм Джалапіти перетворює його найщиріші старання в муку. Тому, варто взяти до уваги те, що людина не в силі не завдавати шкоди іншим, поки людство взаємопов’язане і взаємозумовлене одне одним. І ті породи штучних песиків, які виводить Джалапіта, його найближчі послідовники в реальному вимірі не можуть не завдавати клопотів хазяїну, адже якби вони були здатні до автономності, то цикл би порушився, бо навіщо тоді власники, господарі та наглядачі. Привабливим з плані міркувань є й висловлювання головного героя: «Людина усвідомила собі, що в неї є душа, тоді, коли вигадала подушку», яке може знаходити низку різнобічних потрактувань. Гадаю, Джалапіті слів спинитися, спочити, подумати, відвести душу уві сні, аби зрозуміти силу власних dream (снів та мрій), адже є дещо про що ти просиш сам себе, твій тихий час, індивідуальне – вже не колективне.
Резюмуючи вище сказане, творчість Емми Андієвської, ніби своєрідна модерністична подача Заповіту, виховательська діяльність перетворена в творчу манеру. Попри всю складність сюрреалістичної та герметичної стилів композиції, зразки високоморальних ідей добре сприймаються та засвоюються, формують досвід та потребу жити праведно, відчувати, що живеш у гармонії зі своїм Я, де нагородою є тихе щастя. Тому, концепт добра розкривається в творчому доробку письменниці, поетеси та художниці в повній мірі, найяскравіше відбиває благородний авторський задум. І наостанок дамо відповідь на питання,як звучить філософії добра Емми Андієвської: «Людина, яка знає, що таке добро, – хоч вистачає навіть не знати, а лише прочувати, – мимоволі залюблююється в нього…» Прагнути, це більше, ніж не бути.
ID:
706255
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 13.12.2016 02:19:07
© дата внесення змiн: 13.12.2016 02:20:10
автор: Olana Bilukha
Вкажіть причину вашої скарги
|
