І сипалось небо –
трусило у душу снігами.
Етюдно майнуло
й стікало в долонях, як мить.
Це вперше так близько
стою на краю між світами.
Хай вибір сміється –
в один бік дорога біжить.
В небесній лагуні
мене віднайде сива птаха,
І сни кольорові
у пелену зсипле з крила.
Це буде пізніше...
а поки без смутку і страху,
Увись підіймаюсь
і чую, як тужить земля.
Спинитись не хочу,
тут стільки уламків від неба...
І вітер приборканий
сьому показує вись.
Уже неземна -
та мене рятувати не треба!
Зберу кольори для землі
й повернуся .. колись.
Сніги упадуть
й розцвітуть кольорами на стеблах,
І визріють сонцем,
що скотиться тут між орбіт.
А поки в долонях моїх
лише крапельки неба...
А поки зима
розмальовує білим цей світ…
В захваті... Я там щось намагався фантазувати на цю тему колись, чому ж Ви мені одразу посилання сюди не дали, я б хоч повчився чи шо... Це шедевр, Олено...
Да, Оленочко, царственно Ви мене пригостила! Надзвичайно багата Ваша палітра, філігранно тонко і наповнено використовуєте багатство, красу нашої мови! ДЯКУЮ! Неймовірно приємно мати справу зі справжним талантом!
ВАУ!!! ТРИМАЙТЕ МЕНЕ!!!
Ти так близько стоїш біля мене отут... бачиш?
Навіть чую, як дихаєш, не піддаєшся вітрам,
Піднімаєшся ввись... і не падаєш... Це значить -
Білокрилля зими зі снігами залишиш десь там...