Вона просто танцювала під дощем,
Так намагалась змити дикий щем.
І відпустити все високо в небо,
Щоб жити легше й так як треба.
Не думати і зовсім не терпіти,
Не марити та більше не жаліти,
Що щось неправильно чи вірно.
Та як той птах летіти вільно.
Туди за хмари, майже до зірок,
Їй залишилось лиш зробити крок.
На зустріч цій омріяній свободі,
Не підкорятись всюдисущій моді.
І більше не заходити в ту тінь,
Бо там її поглине справжня лінь.
А тут вода так ніжно омиває тіло
Й душа, ось мить і майже полетіла.
Ця легкість, за яку віддала все
Здається тільки радість принесе.
І тихий дощ, вона під ним танцює.
Неначе знову все життя своє малює,
Але тепер без болю та страждання,
Лиш тільки світло і омріяне кохання.
Той спокій про який вона забула,
Нарешті заново його душа відчула.
І більше не віддасть це все нікому,
Лиш скаже волі вітрові п'янкому:
"Я вільна, я змогла та хочу жити.
Щасливою тут бути, мріяти, радіти!"
