Взагалі-це рядки написані в той час коли я знаходилась 7 місяців нерухомою через хворобу хребта і навіть лікарі не давали ніякої надії на одужання. І, знаєте, як добре коли тебе хоча б хтось підтримує, і Бог посилає людей назустріч, які дають хоч крихітну надію, і ти хватаєшся за останню соломинку, і розумієш, що якщо не смерть - то в тебе є шанс жити, і тобі є для чого жити . Тому що всі без тебе зможуть, пожуряться та й все пройде, а діти твої нікому крім тебе, мами,не потрібні. І хто б там що не говорив, а маму не замінить ніхто, навіть яку б іншу дружину чоловік не привів би, яка б вона не була найкраща. А ще, як добре, що є кому поставити свічку за твоє здоров'я, особливо, якщо це чужі люди.Значить ти правильно живеш на цьому світі і для чого жить.