Весняний вечір огортає місто.
Навколо все спалахує вогнями.
І йде вона по вулиці самотньо
Ніхто не сповнює її словами.
Її думки відчує тільки вечір,
Та промовчить не скаже ані слова.
Лиш тихо кине він на плечі,
Той дивний спокій, що його чекала.
Він викупить у туги її смуток.
Думки очистить й не залишить.
І подарує щиро ніжний дотик
П'янкого вітру й просто втішить.
«Я тобі вірю.» - скаже тихо.
Вона йому відкрила душу.
А він промовить їй на вухо:
«Поки живий, я не залишу.»
