ЗАГУБИЛАСЬ ДОЛЯ В СНІГОВИХ ЗАМЕТАХ
Білосніжним пухом замело дорогу,
Пара лебедина піднялась увись.
В затишній хатині тихо на підлогу
Материнські сльози раптом пролились.
Звісточкою з фронту стала телеграма,
Там її синочок боронив свій край,
Прочитавши, раптом посивіла мама,
Прошептала тихо: ”Хоч не помирай . . .”
У бою на Сході ранило хлопчину,
Впав на біле поле молодий юнак.
Матінкою вишиту білу сорочину,
Ніби оберіг свій, стиснув у кулак.
Через біль у грудях він заплющив очі.
Перед ним картина пропливла, як сон:
Як він під зірками задивлявсь щоночі
У кохані очі, сині - ніби льон.
Крізь нестерпний біль він хотів додому,
Де у білих сукнях зустрічає сад,
Тільки не судилось хлопцю молодому
Ще живим вернутися до батьків назад . . .
Загубилась доля в снігових заметах.
Вже юнак із неба дивиться в вікно,
Де у ніч морозну квіти, як в букетах,
Він на склі для рідних пише, як панно.
Білосніжним пухом замело дорогу,
Пара лебедина піднялась увись.
В затишній хатині тихо на підлогу
Материнські сльози раптом пролились.
03.12.2016р. Павло Мельник
! Вражаюче 
