Не забудуться ніколи
Найсолодші почуття,
Погляд в душу, дотик долі,
Свято нашого життя.
Сивина вже криє скроні,
Юність десь позаду, там,
Все життя як на долоні,
Спогади дарує нам…
Ми пройшли життєву школу,
Щирі спалахи весни,
Бігали, наче по колу –
Дім, робота, а де ж ми?
Інколи навіть здавалось:
Кудись ділись почуття…
Та життя не уявляло
Одинокого буття.
Нас звела докупи доля,
Маєм дякувати їй.
Перша доля – Божа воля,
Я твій обрій, а ти – мій.
Не повторяться ніколи
Пристрасть, потяг і жага.
Та за те, що в нас з тобою,
Хтось віддав би все життя…
Не заграють знов відтінки
Того щему відчуття…
Та кохання було стільки,
Вистачить на все життя…