Вона часто згадувала домівку в селі, де минуло дитинство. Затишний будиночок бабусі з дідусем, сад , де щоосені достигали солодкі яблука і сливи, малинові кущі. В яких тоді можна було загубитися.
Родина давно переїхала в місто. Будинок продали. В село їздити причин не залишилося. В рідних колись стінах чужі люди. Тільки спогади залишилися.
Та цього літа перебирала старі світлини. Там все залишилося як тоді. Там збереглися найкращі спогади. Цікаво подивитися як змінилися рідні місця.
Вирішила і вирушила. З надіями і натхненням. З потаємним бажанням повернути до життя те, що минуло. А раптом не минуло? Раптом щось та й залишилося?
Село справді змінилося. Інші будівлі. Інші люди. Тільки вулички нагадували про колишнє. І річка тече як і тоді. А де ж дім?
Пам’ятала, що був на краю села. Знайома стежка привела туди.
Але…
Що ж тут трапилося? Замість саду пустка. А хата! Де білі стіни? Де веранда? Обгорілий дерев’яний кістяк наїжачився уламками. Порожні очниці вікон. Дверей немає, тільки порожні нутрощі випущені на волю.
Пожежа. Це все, що залишилося?