Жінка, що ховає своє обличчя
За міцною спиною вічного дуба.
Гілля, що хоче угору,
Коріння, що тягне до низу.
Вразливому серцю — глибокий виріз.
Тверда кора, та м'які, як душа, плоди.
Від дотику жінки на стовбурі — краплі води.
Біда не ходи, не розкривай руки!
Жінка розбудить сонце
Розчуленим стукотом.
Жінка, що родить море у білих хвилях,
Жінка, що любить,
І жінка, яку любили,
Непробивна плоть дуба зачерствіє
Без поцілунку її чуттєвості.
Роздолля дуба — не обійняти, не обійти.
Тверда кора, та м'які, як душа, плоди.
Біда не ходи, не розкривай свої руки:
Жінка розбудить сонце
Розчуленим стукотом...
