Напевно, квіти також мають очі...
І плачуть, мабуть, часто крадькома,
Що в них життя бува таким коротким
Коли коханням вповивається земля...
Весна прийшла, уквітчана барвінком,
Яскравий килим цвіту вкрив поля...
Та вже ламають вербу над потоком,
Зриває й топче перші квіти дітвора..
Для чого вік дано такий від Бога?
Чому розквітнувши, судилось погибать?
Тому , що справді встигли порадіти світу
Й комусь в житті подарувати благодать...
Ті плачуть більше, що не бачать сенсу,
Бо десь розквітнувши в чагарниках,
Вік прожили, хоч довгий, але темний,
Незнайдені та й не оспівані в піснях..
Дано Всевишнім й нам життя коротке
Та сенс для кожного закладений один –
Прожити так, щоб не було даремним
Якщо й часу того замало й мало сил...
То ж й ми, як квіти, на землі від Бога
Свою повинні щиру лепту донести -
Вінок, що від батьківского порогу
Для щастя дочок і синів сплести...
Своє життя проживши, як і квіти,
Подарувати щастя поспішім –
Для того ми прийшли на землю
Й відійдем з миром до нових світів…
І не важливо скільки літ прожито,
Чи встигне й тіло постаріти за роки –
Для Бога головне, щоб ми зуміли
Своїм життям достойника пройти.
Одні на вік благословенні довгий
А інші відійдуть, як ранній цвіт…
Та тільки ті насправді щастям обігріті,
Хто не даремно полюбили білий світ.
Хто встиг подарувати справжню радість,
Любов для Віри у Надії воскресив,
Хто не лише для рідних тихий спомин,
А й для нащадків цвітом душу залишив…
Іванна Осос
10.04.2017