Я розірвусь на тисячу сльозин
І розлечусь в безкрайній пустоті.
Нема кінця у цих німих краплин,
Що так нещадно тонуть в німоті.
Я розтопчу усе, що не збулось:
Хороше й зле, огиду і красу.
А що у серці з болем запеклось,
То неодмінно в безвість відпущу.
Бо я не хочу вносити в цей світ
Брехливих фраз про чесність від людей.
І буде дощ тривати десять літ
З моїх незрячих зраджених очей.
Я затоплю собою всі шляхи,
Які ведуть до замкнених дверей,
А потім мушу в полі прорости
Букетом маків з молодих грудей.
