В обіймах ранку, в сонячнім цілунку
Любов безмежна джерелом бринить.
Душа звільняється від смутку трунку,
Блаженства, благодаті світла мить –
Один ескіз Господнього малюнку.
І ти щасливий, що вона не спить
І фібрами всіма вбирає силу.
Наповнена, у небеса летить
Як посланець, невтомний голуб миру,
Чи, як струна напружена, тремтить…
Розквітла в чистоті, глибокій вірі,
З малих ескізів – Суті полотно.
Гріхи, як міль, в нім виїдають діри,
Творець все виправляє все одно,
В терпінні – на святу душі офіру.
І досконалість у мазках святих,
Закінчує писатися картина
Нового світу і щасливців тих,
Хто душі для небесної родини
Зберіг… На жаль, багато ще «сліпих»…
(17 квітня 2017)
(с) Валентина Гуменюк