Ми десь зустрінемось колись,
Коли обидва втомимось від втечі.
Дороги наші просто обнялись.
І, мабуть, має статися це в вечір.
Там будуть долі, тисячі яких
Були забуті рідними людьми.
Вже теплий вечір від гомону весь стих.
Сплетуться долі і це будем ми.
Ми скажемо один одному лиш слово.
І зорі в небі заздрити нам будуть
Усю історію людську забудуть,
І станеться усе не випадково.
Я завжди вірю в долю – у пророчу,
І завжди у це вірити я хочу,
Що ти десь в світі чекаєш на цю мить
І серце в мрії більше не щемить.
