Нас розділяють сотні кілометрів
Їх за хвилину нам не пролетіти
Я надягну на себе десять све́трів,
Та мою душу ними не зігріти
Роздертий і побитий від печалі
Мені твій голос зараз не зашкодить,
Але так дивно стіни замовчали
І по квартирі вже ніхто не ходить
Сиджу на підвіконні та сумую
Дивлюсь очима я кудись далеко,
Ніяк цієї спраги не втамую
Розлука, виявляється, нелегко
На кухні твоя склянка спорожніла
Ніхто не вип’є з неї трохи чаю
Ця квітка в вазі наче потьмяніла
Та я цього уже не помічаю
Із мого дому миттю зникла радість,
Бо ненароком ти забрала із собою.
Всі речі наче втратили цікавість
В кімнатах знов запахло самотою
Ти прийдеш вранці, тихо і раптово
Закінчаться хвилини розставання
Душа немов розквітне поступово
Наповниш простір запахом кохання ...
