|
Боже! Україну збережи. Господи! Помилуй нас.
Так сьогодні хотілося просити, молити, благати. Так, у молитвах, ми просимо Всевишнього кожен день, в далекій чужині, про той клапоть землі у вселенній, що чекає своїх ластівок до рідного гнізда, до рідної батьківської оселі- Україну. Ластівок, що оселилися та звили гніздечка по всім світі. Чому так? У чім провина? Століттями шукаємо відповіді, та творимо історію, історію... свою і нічию іншу. А вона, історія, як болюча, так і радісна. Українська світова діаспора- цвіт, розум, талант.
Мадридське сонце зігрівало один із чудових недільних днів, де чекала несподіванка, організована Лілею Ткачук. Це дитя подарувало велике свято- українці Мадриду зустрічали у прекрасному залі театру" Nuevo Apolo" український танцювальний ансамбль " Громовиця" з Чікаго(США) під керівництвом Роксани Дика- Пилипчак та скрипаля, Заслуженого артиста України, українського "Паганіні"- Василя Попадюка, що проживає в Торонто (Канада).
Ансамбль заснований у 1980 році. Колектив об'єднує танцюристів- аматорів, які є представниками різних хвиль еміграції українців до Америки. Двічі колектив побував в Україні та виступав на сценах театрів Європи. Колектив не тільки зберігає український традиційний танець але намагається надати йому нової сучасної інтерпретації.
Василь Попадюк- роджений у сім'ї музикантів. Український "Паганіні" навчався у музичній школі імені Миколи Лисенка в Києві, Київська консерваторія імені П. Чайковського. Засновник власного гурту"Papa Duke" успішно концертує країнами Європи, Америки, Канади та Великої Британії. У березні 2016 року нагороджений в Україні почесним званням "Людина року".
Зал театру, заповнений, як українцями, так і іспанцями прийняв у свої обійми близько тисячі глядачів. Більшість тих, українських ластівок- емігрантів на теренах Мадриду, котрі прийшли побачити та почути те рідне, те так близьке серцю за десятки літ- українські танці, від Привітального до Буковинської польки, від Модерного Аркану до Гопака. А між ними виливалася музика, плакала скрипка в руках скрипаля. Гріла та до сліз бентежила душу, душу в чужині. Чому не там, чому не дома, чому не в Україні? Чому?
Не журися скрипалю, бо я буду журитись,
Віднеси мене в далі, дай доволі напитись,
Тої пісні сумної, тої скрипки п'янкої,
Хай смичком доторкнеться мої долі гіркої.
А я слухати буду, вип'ю ранки з тобою,
Віднеси в Україну, поділися журбою.
Дай же крила пташині, полечу на простори,
Де моя яворина, де високії гори.
Де калина в віночку, соловейко співає:
То моя Україна, там мій Край, що чекає.
Не журися скрипалю, бо я буду журитись,
Віднеси мене в далі, дай доволі напитись,
Дай на повнії груди рути- мяти вдихнути,
Грай скрипалю веселу, аби смуток забути.
У чужині заграй ми, звесели мою душу,
Бо чужина не рідна, та у ній бути мушу.
ID:
737380
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 12.06.2017 00:40:28
© дата внесення змiн: 12.06.2017 09:45:46
автор: Леся Утриско
Вкажіть причину вашої скарги
|
