Схилився вечір, наче келих маку,
Пелюстячком стулив вуста рум’яні,
Від сонечка засмаглі, полум’яні,
І на обличчі не лишилось знаку.
Пішов до ночі, милої волошки,
Вона парфуми розлила духмяні.
Спадали з неба роси неслухняні —
Котились по траві, немов горошки.
Легенький вітер запалив зоринки —
Аж розгойдався місяць на долоні…
А вечір милій грав на саксофоні —
Роздмухував в мелодіях іскринки.
Кружляло небо тихим зорепадом,
Мелодія торкала душу, плечі —
Усі слова були тут недоречні…
Спадало плаття зоряним каскадом.
Літневе дійство вечора і ночі —
Цикади потомили крильця й ніжки,
До ранку погубили босоніжки
У танцях, — поспівати ще й охочі…
Втомилися, до зустрічі з Ярилом
Поснули раптом у досвітній тиші,
Волошка мак і досі ще колише...
До сходу сонця він розкрив їй крила! 2015