Кактусовий острів заманив нас в гори —
Зиркають шпилясті колючки в каньйон.
Сонце випиває воду через пори
І висить над нами, наче медальйон.
Просить поцілунку між ущелин річка,
Личко прохолодне підставляє вслід…
А коли усохне, буде, як доріжка…
Злива завітає — не пройти убрід!
Пера новомодні бовтаються знизу
У розкішних злетах неземних орлів.
Козлика гірського стріли ми поблизу —
Від такого дива бракувало слів…
Білий і пухнастий, наче гір володар,
Дихає повітрям, що п’янить вином.
Серед скель, обривів — знаючий господар,
Вітром розпушилось золоте руно…
Важко підкоряти до небес вершини —
Запирає подих, стиснутий грудьми…
Варто ж цінувати пройдені аршини —
Подумки до Бога тягнемося ми. 18/10/15
мабуть, що все незвичне нас чарує і дивує... Дякую, Салтане 
