26.06.2017* 9:10
1.3. Генетика
З випадком, про який я розказав вище, перегукується інший випадок.
У 1983 році наша мама потрапила у третій інсульт плюс вибух діабету і вона місяць була в комі, поки не пішла з цього світу. Ми із середнім братом Валентином по черзі кожний день чатували біля неї – стандартні процедури в таких випадках: нагодувати, обмити, промазати пролежні лікувальною маззю, поміняти білизну та сорочку. А потім довго розмовляти з нею в надії, що вона чує, тільки говорити не може. Напевно так воно і було, бо один раз я бачив, як у мами після моїх слів потекла сльоза із очей.
Я тоді жив і працював не так далеко від лікарні, то приходив до мами тричі на день, брат жив далеко – приходив двічі: до роботи та після роботи.
На той час я мав вже 5 дітей від трьох шлюбів – чотири доньки та одного сина. Так трапилося, що я не жив з ними (це –окрема розповідь), але всі мої діти були народженні в любові і всіх їх я носив на руках, купав, пестив, поки вони були малі, а кожна втрата сім’ї для мене була трагедією. Та мова не про це.
Так от, коли я перший раз обмивав маму в такому її стані, то із здивуванням побачив, зо у неї є родимка в інтимному місці, а здивування моє було викликане тим, що точно така родимка і точно в такому місці є у однієї із моїх доньок.
1.4. Зустріч
Тоді у мами в лікарні ще була знакова зустріч.
Вона потрапила до лікарні ще в свідомому стані, це в лікарні їй стало гірше, вона впала у кому і в лікарні приєдналася до Більшості. Через те, що у неї був третій інсульт і лікарі визнавали її стан тяжким, її помістили у двомісну палату для тяжких хворих.
От я і копошюсь біля її ліжка, наповнюю тумбочку ліками (вже тоді треба було щось купувати) та соками, водою в пляшках, коли ззаду моєї спини з боку койки, що стоїть напроти маминої койки, роздається слабий тремтячий жіночий голос:
- Тася?
Повертаюсь на голос і бачу на койці виснажену жінку маминого віку. Мама починає пильно дивитися на цю жінку і з трудом говорить:
- Тася. Нюся?
- Нюся. – жінка ще з більшим трудом відповідає.
Вони починають дивитися одна на одну і сльози наповнюють їх очі. Мама з трудом мені тихо горить, через силу формуючи кожне слово:
- Ми сиділи за однією партою з першого класу. Після школи не бачилися жодного разу.
Я роблю швидко підрахунок: мама народилася в 1915, закінчила 6 клас нехай у 1928, зараз 1983, то вони не бачилися 55 років, а Доля звела їх знову, тут.
Тепер знаю: це один із проявів Закону Синхронічності.
