Ніч хлюпнула зірками в небеса.
Сама прижмурилась від того блиску.
Ні, не лякала її ота краса,
Вона від того мала більше зиску.
Дуже любила споглядати тихо,
Як світ горнеться в чорну пелену.
І засинає добре щастя, й лихо…
А ніч жартує будячи їх з сну….
Бо люди то не всі під власні ночі,
Кидають виклик, п’ють гарячу каву,
І розібратись із думками хочуть…
А може й ні… Хто як… Ночі ж цікаво!
Вона Морфея в сутінках просила,
Долити морфію побільше в сон людей…
Але у каві є могутня сила,
Й плечима знизав вражений Морфей.
Вночі літають музи до поетів,
Вночі всі загострились почуття.
Із неба зорі малюють силуети,
Неначе доля на усе життя…
На небі зодіаки мов картини,
І ловлять творчі очі той сюжет.
Захоплено, із радістю дитини,
Цвіркун співає дивний свій сонет…
Тссс… спати час! Шепоче вже світанок,
Подушку з сном поправивши поволі,
Заснув поет, з віршем новим під ранок,
А ніч втекла зібравши з неба зорі!.
Гарно!!! 
