Мені наснилась чарівна́ алея,
Гірлянди квітів та́́нули в імлі,
І серед них – сліпуча орхідея,
Найкрасивіша квітка на землі!
Вона була казково білосніжна,
Легенький вітер ніжив пелюстки́,
Як щире те дитя, свята́ й безгрішна,
Найкрасивіша квітка на землі!
О! Це було жагуче потрясіння!
І на́чебто хтось мову відібрав,
І серця я свого відчув тремтіння
Та за хвилину тихо запитав:
- Прекрасна Пані Квітко, відгукніться!
Ваша краса перехопила дух,
Дозвольте вам у ніжки поклони́ться!
І голос мій її збентежив слух.
- Юначе! Дивна, дивна твоя мова,
Не віддаю я значення красі,
Я не достойна ве́личного слова,
У цім садочку я така, як всі!
Нехай тебе ілюзія покине,
Бо біле личко скоро відцвіте,
Краса загине, все земне загине,
А лишиться, а лишиться Святе!
І орхідея почала молитись,
Всі квіти свої вії підняли́,
Цього не передать, «сльозами вмитись»!
Якими вони щирими були.
І голос її був такий щасливий!
І чисті роси бігли по чолі,
О, Боже! Боже! Боже, милостивий!
Помилуй усі квіти на землі!!!
Мені наснилась чарівна алея,
Гірлянди квітів танули в імлі,
І серед них – сліпуча орхідея,
Найкрасиві́ша квітка на землі!