Так тихо, затишно, спокійно,
Неначе на руці в Антіна...
Завжди у братову кімнату
Я входжу ніби це – святиня..
І хай сам брат – давно у Львові,
(Антін – теж в Кієві) та брата
Все рівно сповнена любов’ю
Стара, покинута кімната...
О! Скільки раз сюди раніше
З розчаруванням, щастям, болем,
До брата старшого прибігши,
Розповідала свою долю..
Він завжди слухав. Чув завжди.
Ні раз байдужим не лишився.
Наставник, радник був мені,
Вчив усього, що сам навчився...
Вже рік, як брата тут немає.
Та пам’ятають його стіни..
Я тихо двері відчиняю,
Боюся розбудити, ніби...
Заходжу до його кімнати,
Проводжу по столу рукою,
І, інколи, берусь писати
Вірші у братових покоях...
