Прости мене, мій рідний краю,
Що я по різному живу…
Та, по укрАїнські… вмираю
Прости за мову невідзвучну,
За те, що більше «говорю».
За те, що був з давен відлучен,
Але тебе… боготворю…
За спів, журливий та неспішний,
За жарти, за вірші та час
Що був по різному… невтішний
Де б’ють не в око тільки «в глаз»
Де зажурились козаченьки
Ось там… дівчина нас чекає,
Та розкриваються оченьки
Що зла та болю ще не знають.
Боготворю, за луки, гори
За дощ, за грім та блискавицю,
За тихе, мрійне… Чорне море
За те, що ніч, та все ж не спиться.
Мій рідний краю, мова, тиша
Відлуння… в тихому гаю.
Я чую, як злітають вірші
Та я живу, неначе сплю.
І хай та туга оповила,
З давен високих та ясних.
Моя ти мово,… ясна, мила.
Відходить час забутих лих.
