Пекуче сонце пробивало важкі штори,
Робочий гамір тихо з вулиці лунав,
Обпечений ранковим променем Аврори,
Біля вікна мов крейсер загнивав,
Асоціальний, депресивний, такий один і як усі,
Чекав він її милу усмішку й погляд,
Лагідний дотик, мов у ранішній росі,
Антарктики холодний догляд ...
Спохмурений митець затьмарив небо,
Тлів, палаючий раніше день,
І ситий від мовчання — не ганебно,
Впустив у себе знеболення пісень,
Коли прокинувся, відчув знов голод
Оскаженілий і нестерпний холод....
