Мати
Мороз. Мете метелиця...
Шлях в сугробах на чужину стелиться.
У них брохкається старенька мати,
свого сина єдиного в дорогу проважати.
Син їде у місто, навчатись.
"Не треба йому у селі залишатись"-
мовила сусідці захекана мати.
Надіюсь, вистачить моєї зарплати
вивчити мого синочка...
Протягнемо якось...А там підростає ще й дочка...
-Їдь мій лебедику коханий,
не забувай телефонувати до мами.
Розуму набирайся, людей шануй,
Часу дарма не марнуй!
Поїхав у місто син,
Навчається з усіх сил.
У майбутньому буде офіцером.
"Це вам не в селі, простим комбайнером"-
Вихвалявся перед товаришами
Й забув, що поступив за кошти мами.
Пізніше про друзів забув взагалі
Забув,що виріс він у селі.
Найшов собі нових він компаньйонів -
У місті, самих крутих на районі.
Мати кошти шле йому все,
а він алкоголю піде набере.
Тратить гроші матері, не шкодує
Незнає, як матір його тяжко працює.
Навчання теж він далеко закинув
На пари не ходить, п’є, гуляє безупину.
А мати у дома хліба немає,
в усьому собі відмовляє.
Зарплату отримає, віддасть сину,
Дуже хвилюється за свою дитину:
Щоб професію собі здобув,
гірший за інших не був.
Приїхала якось до сина мати...
А він не хоче її знати.
"Хто ця жінка?"-Він кричав.
-Сину, це ж я- твоя мати. Що не впізнав?
-Ти не моя мати, ви помилились, напевне.
Моя мати не працює на фермі.
-Ти мене соромишся? Мене,матір твою?
Син просто мовчав,опустив вниз голову свою.
Мати гірко заплакала, заголосила:
"Сину,що з тобою? Тебе ж я просила".
Мати обернулась і пішла...
-"забув мене, і я забуду,що матір"ю твоєю була"...
Живе мати у селі, працює
дочку ростить й засином горює.
Але грошей сину не шле
Хай сам працювати йде.
Сину без матері важко стало:
працює вдень і в ранок.
Береже тепер кожну копійочку,
Не гуляє, не сидить без діла,ані хвилиночку.
Працю матері він зрозумів.
Але пробачення просити ще не зумів.
За розум узявся,
відновився в університеті,
де раніше навчався.
Зрозумів,що треба освіту здобути,
Щоб кимось у житті та бути.
Після цього приїхав він у село.
У те,де все дитинство його пройшло.
Переступив поріг рідної хати
І бачить, стоїть в сльозах його мати.
Підбіг до неї, не сказавши ні слова.
"Пробач мене, мамо,"- прорізалась мова.
Ну що ти, синочку, промовила мати.
Як я можу зло на тебе тримати?!
Ти ж мій рідненький,
Синочок миленький.
Я хочу, що би кожен зрозумів,
Любити треба своїх матерів!!!!!!!!!!!!
ID:
751763
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 22.09.2017 22:41:01
© дата внесення змiн: 22.09.2017 23:24:40
автор: Оксана Городецька
Вкажіть причину вашої скарги
|
