...МАМІ
Жіночі руки,
Ці неціловані божества...
А скільки в них енергії до роботи вічної!
Робота викарбовує рубці, як в’язень вираховує дні волі.
Так плавно, поступово вони, ті ніжні і м’які,
Уже стають шершавими й сухими.
- Старіші твої руки ніж мої!
І дивно, що ніхто не запита, чому це так?
- На трішки більше часу на любов до себе,
На трішки більше ніжності й тепла,
Мені ж віддай своє прання щоденне і вічну гору посуду щодня.
Даруй мені хоч шмат тієї долі, що кожен день карбує лінії життя.
Не треба їм за ніжністю жалоби,
Ти просто поцілуй ці неціловані божества.
