«Чому вас двоє?» - «Бо так схотіла мама,
Її прохання почули небеса.
Вона зраділа, побачившись із нами:
«Спасибі, Боже! Це просто чудеса!»
«Чому вас двоє?» - «Бо так звеліла доля,
Її наказам коряться усі.
Подарувавши силу й волю,
Ми народилися у всій красі».
«Чому вас двоє?» - «Нам точно невідомо,
Чимало версій, роздумів, думок…»
«Чому вас двоє?» - «Нас кликала додому
Та, з якою ми зробили перший крок».
«Чому вас двоє?» - «А нас не сповістили,
Чому і як нам велено разом
Пройти цей шлях, щоб маму захистили,
Щоб не знехтували рідним нам гніздом».
«Чому вас двоє?» - «Бо так молився тато,
Благаючи, ночами він не спав.
Чоловіків на світі є багато,
Життя лиш він нам із сестрою дав».
«Чому вас двоє?» - «Ми є єдиним цілим,
Нас не розлучать доля, біль чи гнів.
Ми віримо, що чорне стане білим,
І буде більше світлих днів».
«Чому вас двоє?» - «Бо ми самі схотіли,
Це наша справа – правити життям.
Ми разом жили, плакали й раділи,
Яке прекрасне то є відчуття!»
«Чому вас двоє?» - «А чому б не бути?
Як ти один, то сумно на душі.
Одному важче розуму здобути,
Ми один одному з сестрою не чужі».
«Чому вас двоє?» - «Питання не з простих…
Чи взагалі розумно це питати?
Ми із сестрою одні з тих,
Кому дано удвох співіснувати».
«Чому вас двоє?» - «Та годі вже питати!
Хіба не ясно? Це просто сталось так!
Нам добре разом бути, існувати,
Відповісти по-іншому - ніяк».
