Й вони приходять, хороші,
Зривають рожі в моєму серці
І залишають по собі ножі,
Аби захищатися.
Пробираються хащами рук,
Відкривають пащі
І слухають.
Напиши мені губи і очі,
Як ти хочеш,
Я завжди упізнаю твій почерк
З-поміж інших.
А одні
Пропливають
Крізь тишу Тихого океану,
А інші
Стикаються
Із льодовиками у Льодовитому:
Вони вчать мене наново дихати.
Пиха
Поважно стоїть на гордині,
Гординя
Спирається на нічкемність.
Нечемно
Торкатися стегон очима,
Знизувати плечима
У відповідь на мовчання,
Хіба тебе не навчили?
Хіба ти і сам не бачиш,
Що досить і твого голосу,
Хіба ти не бачиш,
Як божеволіє навіть моє волосся?
Мов ненароком, забиваєш дощечки,
Майструєш стіни в моїй шпаківні...
Кивни, якщо ти читаєш це.
А вони їдять мене, наче мед - ложками,
Такі хороші,
Що скоро не буде жодної рожі -
Одні ножі.
Хіба ти щось залишив, окрім шкіри -
Скоринку без м'якуша:
Вони шукають у океанах,
А я на суші,
Хіба це не ти зробив мене
Непорушною, зачерствілою,
Хіба не ти говорив,
Що більше сказати нічого,
Хіба не наша провина
Лилася вином
У темряві,
Хіба не так
Розтерзані
Йдуть плаєм любові,
Хіба ти і сам не знаєш?..
Кивни, якщо ти читаєш це.
читаю
