Ну і як тебе здивувати,
Щоб стала назавжди моя ти?
Ви ж так любите всіх язикатих,
А я так багато мовчу.
Я не зірка якась знаменита,
Й не дарую мільйонами квіти.
Та, хіба що, я б міг запросити
Покататись на Москвічу.
Коли поряд ти, так ніяко –
Всі слова мої стають раком,
І тебе в темноті, маніяком,
Я спіймав би, як пікачу.
В думці зовсім тепер нестримний,
І тобою такий одержимий,
Я тобі пропоную – ходімо,
Покатаю на Москвічу.
Хоч і гордий такий, і серйозний,
Я під шкірою зовсім неврозний,
І від чого так воно – хто зна –
Як побачу тебе – аж тремчу.
Не збудований ще будинок,
Не посаджена деревина…
Пропоную ж, в надії на сина,
Покататись на Москвічу.
Показали вже всі серіали,
І в піснях вже усіх проспівали,
Й вицілувались всі вокзали –
Як від тебе я дико стирчу.
Біля тебе все кручусь в надії,
Щоб якось та й підкрастись злодієм,
Й запросити тебе - свою мрію
Покататись на Москвічу.
Й у цих всіх намаганнях епічних,
І словах моїх лаконічних,
І в віршах моїх іронічних
Ніхто не помітить плачу.
Сміхом сиплеться сіль на рану,
Рану стріляну, різану, рвану…
Які в тебе на вечір плани?
Покатаймось на Москвічу?
19.09.17