А день назавтра буде, як сьогодні:
Знов сірий дощ і вітер, і вікно…
І руки твої мармурно-холодні
Нечутно ляжуть на моє чоло.
Як і сьогодні, будемо сидіти
Вдивляючись у сіру далечінь.
Думок клубок – куди від них подітись,
Їх бранці ми – не пустять на спочин.
Візьму в свої, твої холодні руки,
Теплом зігрію, подихом душі,
Ледь вкриються рум’янцем схудлі щоки,
І усміхнешся з вдячністю мені.
Скінчиться завтра… Буде післязавтра –
Такий же день і ми біля вікна.
Чекати будем, як почесна варта,
Зі Сходу сина… Як болить душа!