На підвіконні мріє фіалка,
А під нею – моя душа.
Вона лежить, зализує рани, -
Але їх покрила іржа.
Парує ароматами гарячими кава,
Я нею зігрію себе, -
Та обпікаюсь, заради забави,
Бо вже звик, що трохи пече.
У житті існує кохання,
Як засіб убити мене, -
Це садизм, що викликає бажання,
Все плюндрувати довкола живе..
У кімнаті лишилася пам’ять,
Неначе дим від вогню.
Мої думки мене палять, -
але цей мазохізм я люблю.
