Не все то злото, що блищить,
Не все то горе, як заплачуть –
Буває серце страх болить,
Та біль його ніхто не бачить.
Буває відчай настає,
Як рай і топчуть, і плюндрують,
А хто хоч голос подає,
Того не бачать і не чують.
Бувають дні, коли печаль
Готова душу розірвати,
А тим, хто творить весь бедлам,
Аби лиш черево напхати.
Буває все, буває всяк,
На те ж бо ми і грішні люди:
Усе ми робимо не так
І лихо сіємо усюди.
Та є одна відрада: в тім,
Що ми живемо в цьому світі,
Що ця земля – наш спільний дім
І всі ми Богові лиш діти.
І вже як серце защемить,
Чи біль який його спіткає –
До Бога кожен прибіжить,
Бо в Ньому лиш надію взнає.
