Вже сорок днів як немає МАМИ...
Життя котиться перед очима скупими сльозами спогадів.., а те що пройшов разом з нею під час хвороби інсульту в останні дні вилилось в сумні поетичні рядки...
Мамо люба, чуєш?... Не йди
Ти збери в собі силу світанків
Серця радість і подих весни
Та веселі родинні співанки
Я молю тебе все, все збери
Що тебе зігрівало в негоди
Від дитинства весни й до зими
Що сніжить твої скроні та брови
Віднайди… віднайди все в собі
Чим життя твоє в радість зростало
Всю родину навколо збери
В домі сонячно знову, щоб стало
Нехай люта зима відійде
І хвороба від світла відступить
Мамо люба, ти чуєш мене?
Я люблю твої руки і сповідь…
Як веліла творить й берегти
В серці, правди колючі зернинки
Щоб трудами зростались в житті
Та добром колосилися вчинки
Мамо, мамо… ну мамо не йди!
Та прикута душа до постелі
В білосніжній палаті надій
Що межує зі смертю оселі
Заліковують тіло її, слуги куплені
Вміють від ночі
За «відкати» аптечні та гроші людські
Закатовують всіх хто охочий
Професійно працює коса
І в лукавій брехні ті покоси
Людські сльози, для них лиш мана…
Так в державі жнивують «бабоси»
Біла постать… на ранок й мені
Тихо двері з палати відкрила
«Вашу маму… ми, не зберегли
Її серце ось, ось зупинилось…»
Ясні очі, як неба блакить
Вже не стомлені, муки відходять
Ти пішла… моє серце щемить
Час і мій,.. вже ставать сиротою
Вибач мамо мені, що я так і не зміг
Твою посмішку в смерті відстоять
Вибач те, що любов’ю своєю не злив
Життя паростки наших з тобою
Вибач й те, що бувало гнівив
Де смиренням би мав віддавати
Що не слухав тебе і «пилив»
Там де просто би мав промовчати
Вибач мамо, що волю твою
За життя, що мені дарувала
Я бездумно полов і косив
Не завжди вона в днях проростала
Ти за все, мене мамо прости…
І за те, що сховалось мовчанням
Світлу душу свою, відпусти
На труди до Господнього Раю
Та вже з батьком разом, у години тяжкі
В мені сил, коли стане замало
Те життя, що дала, із Небес захисти
Щоби зло, бур’яном не буяло
Сонце сходить й чарівне проміння його
Новий день для життя відміряє
Пам'ять світла твого, що зі мною було
Вже у внука твого проростає
Ну а ти прилітай, раннім птахом в вікно
Або снами, як дух засумує
Прощавай, відлітай – воля Бога на то…
Хай душа твоя в Небі Царствує!..
(після дня як не стало мами 4.11.2017 р.)
