Сповиті сірістю вітрини,
Бульками мильними доктрини
І чорний дим… гірка сльоза…
Зростає молода лоза –
Хтось тицьнув в землю, біля тину…
Мовчать уста. Незгойні рани.
Нові, щоб збагатитись, плани.
За гроші – ранок із росою,
Земля з пшеничною косою
І темряви фальшиві клани.
Синь задихається від чаду,
Від кого ще чекати раду?..
І топче пагін чобіт грубий –
Життя святе йому нелюбе –
У вічній боротьбі за владу.
Росте, приречене на зраду…
22 травня 2017
(с) Валентина Гуменюк
Вірш гарний. Але дуже вже приречений. Ви знаєте, що 98% українських пісень починаються з окликів "Ой!", і тільки два "Гей!"? (це напівжарт)
Може, ми самі себе програмуємо?
палома відповів на коментар Дантес, 28.05.2017 - 20:59
Може...В даному випадку це- картина реалій. Мені б дуже хотілося
все змінити під оптимістичні мажорні акорди. Дякую Вам!
Дантес відповів на коментар палома, 28.05.2017 - 21:03
"Росте, приречене на зраду…"
- це картина майбутнього. Не приведи Господи.
палома відповів на коментар Дантес, 28.05.2017 - 21:06
Треба оперувати...і захищати.
Дантес відповів на коментар палома, 28.05.2017 - 21:40
Так, одними примочками не обійтись.
Третій палець домальовуємо