Яснівся день, світило сонце
Ключем бриніли журавлі
Дівчина, загляда в віконце
Кладе картоплю на столі.
Повсюди шумно,крик дитячий
Вісить ікона на стіні
Дівчинонька була терпляча
В душі її луна пісні.
Вона вставала на світанні
Як тільки чути півнів спів
Ще темно, а вона від рання
На ферму йде доїть корів.
Ішла, на небо все дивилась
Молитву тиху прочита
Ніколи не жалілась що стомилась
Хоч на душі й бувала пустота...
Вона завжди усім допомагала
Найстаршою була в сім`ї
На лаві дерев`яній спала
І чула як співають солов`ї,
А ще любила вишивать картини
І все робила з покликом душі
Дванадцять діток було у родини
І лише десять змогли вижити.
Була струнка,красива, чорноброва
І завжди блиск яснівся із очей
Густе волосся мов діброва
І завжди добре слово для людей,
А потім в юності - кохання
Був шлюб, хатина, дітлахи
Тяжкужчий труд із самого світання
Ну а на «Трійцю» як без лепехи!
А потім, потім за полуднем
Притих у серці солов`їний спів...
Дощем крававим, мокрим студнем
З життя забрала доля двох синів...
І вже й не так світити сонце стало,
І не така на смак була вода
Ну як же так...як їх не стало?
За що? За що ж для нас така біда...?
Прийшла весна і вітер з поля
Розтанув сніг і знов зійшлись мости,
Трагічна українська доля -
Написана для нас, із висоти...
...Цвітуть сади, щороку сходить сонце
Жаття іде приглушуючи муки
А Ви бабусю, загляніть в віконце
До Вас спішать у гості внуки...
