«Не піду, не піду»,-я казала колись,
«Не піду в дім молитви ніколи»,
А мене моя мама просила: «Молись,
Читай, з вірою Божеє Слово».
«Не піду, не піду, буду жити, як всі,
Ну а потім хай буде, що буде,
Подивіться в достатку живуть тисячі,
Не шукають проблем собі люди.»
Я казала, а Бог стукав в серце моє,
Його стукіт лунав все гучніше,
Він на кожному кроці казав: «Я тут є,
Чому ходиш ти ще серед грішних?»
Показав мені серце жорстоке людське,
Де нема ні жалю, ані правди…
І тому серед вас любе братство тепер
Бога нашого славити рада.
«Не піду, не піду» - ну а ноги несуть,
Часто Божих доріг ми не знаємо,
Просто вірити треба, що рідні прийдуть
У той час, як найменше чекаємо.
Бо, як стелиться річкою сивий туман,
Чи, як сонце за обрій сідає,
Ми міркуєм, а в Бога на все є свій план
Про який ми нічого не знаєм.