1.Вечір. Темрява. Пізня осінь. Мокрий парк. Зверху крапає вода, знизу чвакає розмокла стежка, в дуплах товстішають нахабні білки, що цілий день відбирали у перехожих останні горіхи... Біжу. Спорт - не спорт, а суцільна психотерапія...
Аж раптом тріск... Між темних силуетів дерев спалахують неоновим неприродним світлом вогники... Вогники хаотично рухаються... Чується гарчання і клацання щелеп... Починають нервово і заздалегідь пульсувати невідкушені ще кінцвки... Що це?... Собаки Баскервілів?!!
Біжу до освітленої алеї. Там мило стоїть група особливих людей, яким завше є про що поговорити - незалежно від давності і глибини знайомства - господарі собак...
З темряви парку вискакують вишкірені, мов сухопутні акули, песики. Найразноманітніших розмірів, форм і рівнів кудлатості. Окремі персонажі одягнуті у комбінезончики... У більшості нашийники - світяться. Вони гарчать і відбирають один у одного сяючу кульку-м'ячик.
- А ВАШОМУ - СКІЛЬКИ? - чую, як запитує один господар песика у іншого.
2. Літо. Лавка. Блокнот і ручка. Пісочниця. У пісочниці копирсаються зо п'ять малюків. Час від часу спалахують внутрішні конфлікти - за іграшковий екскаватор. За зелену лопатку, яка з невідомих причин чомусь користується більшим попитом, ніж аналогічна жовта... За відкопану паличку... За - о, це прекрасний предмет! - зелене ситечко, через яке так цікаво просіювати. На лавочці сидять горді юні і не дуже мами малюків і час від часу врегульовують внутрішні конфлікти: ремонтують поломаний у протистояннях екскаватор, витрушують з волоссячка пісок, повертають заплаканим власникам відібрані пасочки...
- А ВАШОМУ - СКІЛЬКИ? - запитують матінки одна у другої.
- Нам - два і вісім... А вашому?
Поки матусі зайняті важливим обміном інформацією, щасливий власник зеленого ситечка, просіявши гірку піска, знаходить тверденький невеличкий предмет і зацікавлено длубає його кігтиком... Над пісочницею розноситься запах котячого лайна.
3. Потойбіччя. Лабораторія сотворень. Біле рівне світло заливає все навколо... Протодумки, зародки ідей та непроявлені ще навіть словами світи кружляють в просторі згустками-лялечками в сріблястих коконах.
Дві сонцесяйні постаті сидять в кріслах гойдалках і п'ють амброзію. У кожного в руках по сфері - іграшці. Крізь прозору оболонку видно, як в центрі кожної сфери сяє гаряча кулька. А довкола неї з різною швидкістю обертаються менші різнокольорові кульки. Розмова неспішна і телепатична
- А ВАШОМУ - СКІЛЬКИ? - запитує один із богів.
- моєму всесвітикові? ...система збалансувалася приблизно п'ять мільярдів обертів тому... Юний ще зовсім... Але дещо мене турбує...
- Що саме?
- Зверніть увагу... якась форма мікроорганізмів завелась вочевидь.
Світлосяйні припадають до сфери- іграшки і встигають помітити, як з третьої по рахунку від протоплазменної центрової батареї планетки відділилася ледь помітна іскорка, облетіла крихітною мушкою за долю мілісекунди навколо планетки і вибухнула...
-Є вихід. Тобі треба запустити обертальній рух в інший бік... звичайно - система збалансується не одразу, можливо зміняться деякі характеристики і барви... але для мікроорганізмів це стане кінцем.
Один із Сонцесяйних дивиться на свою сферу, думає... Рішуче порухом пальця зупиняє обертальний рух, а тоді закручує сферу- іграшку у інший бік.
4.Руде і тьмяне крізь радіаційні хмари сонце дає мало світла і тепла. Рослини вимерли. Тварини вимерли. Людство загинуло. Де-не-де ще височіють руїни споруд, вітер волочить по світу з краю вкрай якесь лахміття... Ознак життя немає. Вода світиться від перенасичення незрозумілими сполуками.
Води океанів вилилися одномоментно, мов з велетенської миски і змінили обличчя Землі, змивши, як непотрібний грим, гігантські міста і крихітні містечка...
Втім поміж радіаційних уламків щось ворушиться...
Це зустрілися два таргани. Єдині, хто пережив Кінець Світу і Велику Ніч, тривалістю у кілька століть.
У одного на спині крихітне блакитне тарганятко-мутант з довжелезними вусами...
Хрр-крх-кррррхххх - рхр? - потріскує один із тарганів.
Що на мові комах означає:
А ВАШОМУ - СКІЛЬКИ?
...
............. 
А з котячим кумедно вийшло... 
