Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771085
Медленно плывёт убывающая луна,
как ломоть спелого жёлтого арбуза,
меж ярких звёздочек на синеве полотна.
Союз скрепляют космические узы.
Улыбается месяц и льёт, как из ковша
вниз сияющее серебро, без меры
на пушистые ели, на каждый снежный шар.
Очарованные, они в сказку верят.
Прилетел ветерок и разогнал белых мух
с веток. Машут ели небесам картинно.
Словно великаны, нарядившиеся в пух,
тихо скрипят листами своей былины.
Лунное сияние искрится как парча,
королевская накидка на деревьях.
Близится неотвратимо полуночный час.
Утром закроет том сказки заря-дева.
***
Казка місячної ночі
Плив поволеньки місяць щербатий,
Мов надкушений стиглий кавун,
А навкруг нього зорі яскраві,
Мов зернятка розсипані тут.
Усміхається він, десь донизу
Сипле сяйво, мов срібло з ковша
І сідає воно на ялини,
Зачаровані ним ті стоять.
Як вітрець прилетить і подмуха,
То гойдаються легко гілки,
Наче велетні.Ти лиш послухай,
То не скрип, а цікаві казки.
Сяйво місячне, наче накидка
Королівська на плечах дерев.
Але нічка мине дуже швидко,
Казку ранок від нас забере.
