|
ВУДІ ПОЛ ҐРЕЙ
РОМАН
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА. ЗМІЇНЕ ГНІЗДО
-«Володю! Перш ніж ми приступим до примірки, скажи, а ми могли б, по крайній мірі, залишитись друзями?» - запитує з надією, хоча б, час від часу, бачити того, хто, раптом, стрілою Пегаса поцілив їй прямісінько у саме серце.
-«Послухайте, красуне! Цей Ваш надоїдливий залицяльник більш небезпечний, ніж видається на перший погляд. Такі типи, як він, завжди , або ж, майже завжди досягають поставленої мети. Наразі Ви стали його мішенню №1. І учорашній розіграш, як кажуть, тільки підлив масло у вогонь. Тепер у нього з’явилась ще одна ціль – це я. Мене це не лякає. Я добиваюся зустрічі з ним. Нам є що обговорити. Тепер щодо Вас. Він не збирається так легко відступати від Вас. Не забуваймо про це, і, дбаймо про Вашу з Тарасиком безпеку. Але годі про це. Давайте сконцентруємо нашу увагу на моєму особливому одязі. » - пропоную, щоб змінити тему.
-«Гаразд, Володимире. Я усе зрозуміла. Постараюсь у майбутньому бути більш розважливою, хоча з тобою, вибачте, з Вами, у мене це, чомусь, погано виходить.» - краєчком тендітної руки, непомітно змахує непослушну сльозу.
На мій костюм ми витратили добрих 6 годин.
-«Володю! У мене є подруга, Іринка, котра пообіцяла допомогти з надійним і зручним взуттям. Ще через годину дві красуні одягнули мене з ніг до голови. Похапцем прощаємось і я поспішаю на першу «справу державної ваги».
Костянтин з охоронцями заходить в офіс.
-«Пацани! Цього бугая треба поставити на місце. Я буду не я, якщо не обламаю йому роги. Це справа принципу. Усе зрозуміло?" - впевнено говорить Костянтин.
-«Так «шеф». – невпевнено відповідають пацани з синяками під очима.
-«Я ось тут. Не треба довго шукати. То що ти вирішив, Костянтине? Повертаєш державі незаконно придбані фінансові активи?» - запитую, зручно вмостившись у кріслі шефа.
-«Ну ти й нахаба. Зайти з голими руками до мене у фірму. Ей, кличте до мене в кабінет усю охорону. Дзвоніть на точки. Нехай йінші підтягуються. У нас тут намічається крутий «базар». Чи не так, Володику? Звільняй моє місце! Мерщій!
-«Та ні! Я почекаю поки уся шобла збереться. Так буде цікавіше. Чаєм пригостиш?
-«Частування не забариться, тільки без чаю." - підскакує крутий бізнесмен, але ближче підійти до мене не наважується.
Приміщення заповнюється бритоголовими молодиками спортивної статури озброєних кастетами, ножами, бейсбольними бітами.
-«Пацани! Попереджаю! Хто не хоче мати проблем зі здоров’ям – покиньте приміщення. Ну, що ж. Я попередив!" - по доброму пропоную
-«Перемагає, Володю той, хто першим починає бійку.» - це я сам собі.
Підбігаю до найміцнішого з бітою і завдаю нищівного удару у перенісся. Хрускіт кісток і море крові. Вихоплюю бІту об коліно ламаю навпіл. Не зупиняючись кидаюсь на того, що з ножем. Смертельний аперкот і він на землі. Ножичок теж ламаю. Ззаду, на спину, стрибають двоє. Струшую з себе їх наче груші, а потім щосили вдаряю один одного лобами. Ще два готові. Мене оточують четверо. Б’ю кулаками направо і наліво. Пускаю в хід і ноги. Нарешті біля Кості залишаються троє здорованів. Одного збиваю сильним ударом у перенісся. Двох інших виводжу зі строю ударами ноги у пах. Раптом, чую пістолетний постріл. Це Костя вирішив порішити мене. Підходжу до нього, вихоплюю пістолет і завдаю ним удар у скроню. Нарешті уся братва на підлозі. Знаходжу міцну мотузку і почергово зв’язую кожного з них. Потім, зв’язаними розсаджую за столом. Сам займаю чільне місце, а поряд сидить Костянтин.
-«Костику! Скажу по секрету – куля мене не бере.» -шепчу йому на вухо.
-«Так ось. Братва. Фірма надалі не потребує «тітушок», але мені, особисто, потрібні помічники, щоб очистити місто від хуліганів. Але кастети, біти, ножі вам не пригодяться. Прийдеться битись голими руками. Усю захоплену холодну і вогнепальну зброю здаватимемо у поліцію. Ось мої візитки. Обіцяю офіційне працевлаштування. Подумайте. Усі вільні, крім Кості.
-«Не варто було тобі нариватись у Мар’яни. Ще раз нагадую. Якщо хоча б один раз спробуєш підійти до красуні, або її сина – порішу, та ще й так, що й ніхто не дізнається." - остерігаю крутого залицяльника.
-«А що? Бачу й ти голову втратив через неї." - єхидно глузує з мене.
-«Помиляєшся. У мене дещо інші плани." - спокійно відповідаю.
-«Мар’яна ж говорила про весілля через місяць" - нагадує Костя.
-«Це вона вирішила тебе розіграти. Таким чином, так би мовити, відшити. Це був банальна підстава. Зрозуміло?" -продовжую.
-«Авжеж, зрозуміло. Що ж тепер буде з фірмою?" - похнюпивши носа запитує.
-«Викликай головного бухгалтера. Повернеш державі усе що вкрав підчас рейдерських захлоплень. Залишиш собі тільки те, що документально зможеш підтвердити. Гаразд?" - запитую.
«Ти звідки такий правильний взявся?" - не заспокоюється Костя.
-«Звідки? Звідки? З під землі. Є ще питання?" - запитую.
-«Мені ось що цікаво, чому ти поліцію не викликав?" -іронічно запитує.
-« Знаю, що у Вас є, так званий «дах». Нажаль, і цьому прийшов кінець. Ти мені зараз складеш списки продажних поліцейських, суми, прізвища…" - по діловому продовжую.
-« А ти не боїшся? А якщо , як ти кажеш, продажні поліцейські візьмуть тебе в оборот?" - з усмішкою на очах запитує горе-бзнесмен.і
-«Вовків боятись- у ліс не ходити!" відповідаю з усмішкою.
- II –
21:00 – 23:30 18.01.2018 Івано-Франківськ
ID:
772088
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.01.2018 23:22:12
© дата внесення змiн: 19.01.2018 10:52:48
автор: Woody Paul Grey
Вкажіть причину вашої скарги
|
Однако, закрутили Вы сюжет!... аж дух захватывает!... 
Дальнейших успехов! 
