Не вір спокусливим словам, не йди,
коли покличу у вечірні роси,
я лиш боюсь туман-долину перейти,
там Мавкою гулятиму круг плеса.
Моє виття перемежається зі сміхом,
"-Хто є тут, заклинаю без вогню?"
Долини дух наїжиться як стріха
по місячній стежині вільно йду.
Не грійсь біля лукавого тепла очей,
твою, мов книгу, душу не гортала -
погляд бісовим вогнем пече,
і я до місяця, як відьма, косу розплітала.
Не нищ ромашок польових, не ворожи-
квітки тобі не стануть у підмозі,
за руку мимоходом не лови-
сама томлюся у любовній хвор-недузі.
Що раз чатую темні небеса,
й кохання - Місяць ясноликий,
а він, мінливий, на мене не зверта,
цілує собі срібні Зорі, мерехтливі.
