Ользі Седаковій з любов’ю
присвячую
1
І що несу Тобі?
Що Ти залишиш?
Святі у чистоті,
Святі стихів не пишуть.
А як Тебе — сліпці і книжні?..
І тут зрадіють: «Як пред Ним
ходити? —
чи починав оцей по правді
не з бандитів?»
«У сажі...
жаль аж:
а який подвижник!»
Да, Боже, жир топили? з мене ж —
сало:
«Що забагато Шевчука —
то Бога мало».
Ось! замилуйся —
край бандитів...
А як тоді Тобі? — ходити? і любити?
Нас тут неславою топили!
з нас лій топили!!
І що далеко ще ходити? —
Візьми чи губернатора, чи вище
паразита:
ну, о-о-тшен морда!
ну — отшен бандитна!..
А взять Івана?
Ну — Гонту? чи дряпіжника — на пана?
Як спалювать —
то, бува, часто скрикне панна:
— Холоп! аж жалко...
що з лиця є непоганий...»
Да, шат хитає на горі! —
Ошатні канти!!
Да, ви є сволоцюги, да! — сумні на нирищі,
ви — грандіозні пелікани! ви — і
потонете, та вже невимовлені... ви — незрівнянно бо
двожильнії — в слова руках:
да, од Кам’янця од істуканних я —
втікав,
і біг яко Варвара і як дух Кармелюка!
та на Михайлівській твердині
стріла —
Панна!..
віч, вуркагани!:
як духа подвиг — ми вже тут як тут...
майбуть — що ми не задом — непогані!!
Ну то закрий, Христе, мене
у сіни —
щоб більш не видко...
й так кричали б в рідній Україні:
— Шо їм тут вроджено?
— Хоч би і цей посивів!
— І той подлєц,
І той подлєц,
і той подлєц,
А чомусь всі красиві!..
Мене, Тебе, сліпці розіпнуть, Сину!
«Подлєц... а жалко...
гад... а все-таки красивий...»
2
От дав Ти океан! —
щоб став він промовляти...
о, крапля се... що крапля
й може се торкати...
об це гострити куди — нові
лижі?
Ба!
як подвижник
а подвиг — мов нема, —
світ — тісний одяг...
і м’язи ті — як йшов по
цих подвижках...
світ, чуєш, лиже —
голі п’яти
Ти чуєш, де маленький хрест —
там я розп’ятий...
мене як збачать, то ікають
я каюсь, Боже!!
й за усіх за нудних —
каюсь!
і як...
покаються
як то весь світ гикає
і океан — і він став вже
мовляти
заговорила б і земля...
і світло — з хати!!
заговорили ж і поля!
Спасла й від сього — круто —
Божа Мати:
Бо що це —
пред Лицем? що й
не сказати...
3
Збігайтесь, шість мільярдів задніх,
у центрі я:
що ви
й чому ханиженьки?
«Какой подлец!
Какой глагол...»
«І він, я перепрошую, Христів??»
«О, де нині подвижники!?»
«В льоху», — кажу. —
Весь люд,
в криївці:
від себе схований».
А я —
пред Лицем Матері...
Оновлений...
