|
Ця історія прадавня
Вже була колись давно,
Але згодом повторилась і,
Як пісок, пішла на дно…
Наяда
Він – моряк, бурлака світу.
Де є порт – там дім його.
В тих портах – по дві-три жінки
Ждуть коханого свого.
Ці жінки його – найкращі,
Пристрасні – один палкий вогонь!
В їх обіймах він знаходив
І свій спокій, і свій сон./Своїх мрій звабливий сон.
Час, коли в портах буває:
Спалах сонця! Цвіт надій!
Всі вони його благають –
Повернися, любий мій!/Повернись, коханий мій!
Але ось одного разу,
Серед моря, в повний штиль,
Він зустрів свою кохану
Срібним дивом серед хвиль.
«І чому?», скажіть, благає.
В цьому був таємний зміст,
Лиш йому та діва-риба
Об‘явилась в повний зріст?
Так зустрів її – Наяду,
Дивну суджену свою.
Закохався він відразу,
Вмить забув оту «рідню».
...
І тепер, такий щасливий,
На порозі двох стихій,
Там, в очікування миті,
Вихід з моря своїх мрій!
А вона – така срібляста,
Промінь сонця – на очах/у очах,
Посейдонів дар, дитя морських туманів,
Мрія – диво чи казковий птах!?/ Падаючої зірки шлях!
Так живе до цього часу.
Срібне диво обійма.
Там, на острові, в тумані,
Де завжди, завжди весна!
На –я – да!
Зійшлися випадково ми – ти є моя навіки!
І тілом, і душею – ти є мені для втіхи!
На – я – да!
Кого до тебе знав я,
З тобою всіх забуду!
На – я – да!
Він збожеволів!:
Нехай так скажуть люди.
На - я – да!
З рибиною своєю, чудом,
Живе на острові один, безлюднім.
На – я – да!
І що мені до них, нещасних,
Коли вони не звідали кохання, щастя.
На – я – да!
У мене, неначе виросли могутні крила.
Ширяю в небі, лину у глибини,
Для мене ти – моя єдина,
Моя бо-ги-ня!
На- я – да!
Приспів (партія чоловічого голосу):
На-я - да!
Ти (є) життя моє – Наяда!
Без те-бе!
Я не житиму – Наяда!
На –я - да!
Я люблю тебе –Наяда!
Без те-бе!
Я не житиму – Наяда!
(партія жіночого голосу)
На- я-да!
Я життя твоє – Наяда!
Без те-бе!
Я не житиму – Наяда!
(разом)
На-я-да!
Ти – любов моя, Наяда!
Без тебе, я не житиму, Наяда!
10.00 05/03/06
„- Та хіба так буває?”, - скаже вибагливий читач.
„- Ні. Не буває. Але це – казка. А у казці можливо все.”, - відповідаю я вам, ваш покірний слуга, автор казки.
„- І що? Що ж далі?, - скажете ви, - Невже ця казка закінчилася?”
„- Ні, мій любий читачу – казки ніколи не закінчуються. І в це потрібно вірити .”
„- Тоді де ж продовження?”
„- То виходить що ви, мій любий читачу, повірили в цю казку?”
„ – Ну...не зовсім. Але ж що далі?”
„ – А далі було наступне...З’явився...з’явився ловець перлів.
До вашої уваги, мої вибагливі читачі, наступна казка – «Ловець перлів»…
ID:
774532
Рубрика: Поезія, Балада
дата надходження: 01.02.2018 12:41:28
© дата внесення змiн: 01.02.2018 12:45:40
автор: І. Оболонський
Вкажіть причину вашої скарги
|
