Такі ті дивні Петербурзькі ночі…
Такий невпинний, невгамовний час.
І як далеко України очі,
Котрі безмежно так любив Тарас.
У них садок вишневий коло хати,
Над вишнями розквітлими хрущі.
І синьоокі від небес блавати -
І милі серцю розвеснянілі дощі.
Там пахне хлібом материна хата,
Десь там родина, сестри і брати.
Клекоче над селом сім'я крилата
І сонях тягнеться в незвідані світи.
У тих світах чужі усі садочки,
І вишня в них якось не так цвіте.
Калина над ставком не одяга віночки,
І літо бабине узорів не плете.
Ті білі-білі Петербурзькі ночі…
І пензль на полотні думки снує.
І дивляться у вікна сумно очі -
А там зоря вечірня устає…