Слова на світ з’являються, як діти.
І, як в дітей, у них свої батьки.
За матерів – Думки в них мозговиті.
За татусів – безмозкі Язики.
Коли сім’я у злагоді і мирі
Обов’язки виконує свої,
Слова на Язиці розумні, щирі,
Мов солов’їв пронизливі пісні.
Коли ж Язик-татусь з якогось дива
Прилипне, неборака, до зубів,
Скінчиться пісня радісна, щаслива,
Хоч в Думки й досить буде гарних слів.
А не дай Боже, як без мами тато
Наважиться всіх словом здивувать,
Тоді втікай хоч світ за очі з хати,
Бо вуха зможуть від тих слів зів’ять.
