Присвята
О. В. Хоменко
Кінець двадцятого століття…
Набирає оберти комп’ютеризація, мобільна телефонізація, різна інтелектуалізація.
Весь народ спішить вчитися, щоби бути в ногу з прогресом, не відставати від інших. Це ж так цікаво – вийти за поріг, а тобі вже дзвінок: - «Ало! - де ти є? -що будеш їсти на обід?- коли зустрінемось?» - так повторяється по 24 години кожен день.
З одного боку – все нове, цікаве і зрозуміло, що захоплює. Людям хочеться поговорити по новенькому мобільному телефону, якого ще не бачили, а тільки чули про нього. З другого – можна собі уявити картину, якщо на підприємстві, чи в організації, де працюють люди групами, або по 3-7 працівників у маленькому кабінеті, телефони не змовкають – суцільна говорильня. Хочеш цього, чи ні, іноді з розмов працівників узнаєш таке, про що не хотілось би знати…
Потихенько навчилися, освоїли. Правда, не всі зразу і не всі освоїли. Але – на те вона й наука, щоби навчатися…
З комп’ютеризацією справа набагато складніша. Тут тільки появилися комп’ютери - кожен старався себе новішим забезпечити, а такий, що похожий на «пузатого дядька» і часто "зависав" - спихнути сусіду…
Так було скрізь: обласні організації забезпечували себе новенькою технікою, а стару ( ксерокси, комп’ютери, калькулятори) передавали своїм підлеглим організаціям у райони. Нехай там у районах третируються, привикають до комп’ютерів, бо на друкарській машинці післявоєнного періоду багато роботи не зробиш. Хоч і на цих комп’ютерах – не зробиш, бо вони постійно «зависають, шкребуть» , а все-таки – це техніка! Тут не будеш перепечатувати цілий лист тексту (якщо допустив помилку), як це було на друкарських машинках. На комп"ютері все просто і ясно - натиснув потрібну клавішу і помилки немає.
На перший погляд – все швидко і красиво… Але не все так швидко робиться, особливо коли люди різного віку освоюють нову техніку, тобто - старі комп’ютери… Тут без сміху і плачу не обійтися. Складаються навіть вірші:
Комп’ютер – гроб, ми з ним давно на «ти»
він став усе частіше “зависати” :
шкребе, пихтить, як березневі коти.
Хотіли б новий, та нема проплати…
Хотіти, як кажуть, не шкідливо, а працювати потрібно на тій техніці, яка є на даний період.
Уявіть собі картину - районна нотаріальна контора тих років: черги, тіснота, бо люди ще з вечора записувалися в чергу, щоб потрапити до нотаріуса на наступний день… Іноді в живій черзі люди стояли до ранку. По всякому було… Все залежить від людей: тих, хто працює в нотаріальних конторах і тих, які хочуть, щоб їх якісно і швидко обслужили.
Розпочався трудовий день. В нотаріальній конторі черга - не пройти, не протиснутись… А комп’ютер взяв і «завис», не хоче слухатися, хоч плач…
Працівники контори зібралися біля комп’ютера. Всі гуртом приводять його в робочий стан, все роблять (що можна і не можна з ним робити), а він не працює...
Молоденька завідуюча заспокоює відвідувачів і просить не хвилювалися, дзвонить спеціалістам – комп'ютерщикам, щоб приїхали –допомогли наладити роботу...
А черга “хвилюється”, гуде як у вулику... Людей також можна зрозуміти. Поприїжджали з району, кожен спішить, щоб встигнути на транспорт, бо приїхати чи добратися додому із віддалених сіл не так просто.
- Ну що вони там роблять?, - ну скільки можна чекати?. І так дальше, і тому подібне…
Одна жіночка з черги, що в коридорі не витримала, відкрила двері кабінету і пару хвилин мовчки дивиться, чим заняті працівники контори. Тоді мовчки закриває двері, стає в чергу. А черга гуде… Всі питають, що робиться за дверима, чим заняті працівники? Жіночка не витримує і кричить на всю контору: “Що роблять, що роблять? Зібралися всі кругом столу і дивляться телевізора”! Тут уже народ загудів!,… у кого яке почуття гумору, не передати! Хто сміявся до сліз, в кого сльози бігли від тимчасових труднощів...
З комп’ютеризацією розібралися… І слава Богу! Тепер будемо ще чомусь новому вчитися.
05.03.2018
ID:
780757
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.03.2018 12:11:34
© дата внесення змiн: 22.01.2021 21:46:06
автор: Веселенька Дачниця
Вкажіть причину вашої скарги
|
Діти всю нову техніку освоюють граючись, а ми довго "карячимось", поки щось второпаємо. 
