Згорає сонце…День добіг кінця
І ніч усе міцніше обнімає землю.
Все починається з зернини, з корінця,
Із погляду, із дотику… і ось зриває греблю
Емоцій, почуттів, палких бажань,
У вир закручує і розум, й волю, й тіло,
І сповнений кохання й сподівань
Ось пишеш вірші потайки в ночі невміло
І мрієш знову… Та не в тому суть,
бо все мине, погасне, як мара розтане,
А в тому, що безумство мало місце буть!
Згадається, коли зима настане...
